Створіть умови для співробітництва. Покажіть дітям, як необхідно співробітничати та поважати інших людей, демонструючи їм свій власний підхід. Попросіть дітей допомогти при розв’язанні (їх) конфлікту й виразіть свою впевненість в успіху їх спільної праці. Дуже важливо, щоб діти підходили до врегулювання конфлікту з позитивного боку та повірили, що вони можуть разом працювати над його вирішенням.
Допоможіть дітям справитися з емоціями. Щоб залишатися спокійними в конфліктній ситуації, дітям можуть знадобитись ваша підтримка й допомога – особливо, якщо вони знаходяться на перехресному вогні звинувачень один одного. Якщо вони налякані, вони можуть розтривожитись і також будуть потребувати додаткової підтримки, щоби зберегти свій спокій. У конфліктах, які є особливо розпаленими, дітям може знадобитися час побути окремо один від одного, щоб заспокоїтись, перш ніж продовжити урегулювання конфлікту. Виділений вами час на відновлення спокою допоможе дітям перебороти бажання реагувати агресивно або буде сприяти виходу із ситуації, що склалась.
Допоможіть розвинути емпатію та повагу до інших. Навчіть дітей чути та розуміти потреби та проблеми іншої людини. Підкажіть їм, як краще ставити запитання, щоб вияснити для себе, чому хтось проявляє певне наполегливе бажання чогось та прагне неодмінно здійснити його. Хай ваша дитина постарається поставити себе на місце іншої та зрозуміти, яке значення може мати реалізація цього бажання для цієї дитини. Емпатія (осмислене співпереживання) є однією з найважливіших основ для вирішення конфліктів і побудови позитивних стосунків.
Практикуйте навички спілкування. Ефективне вирішення конфліктів завжди спирається на комунікацію. Звісно, коли ви перебуваєте під пресингом конфліктної ситуації, вербальна взаємодія може стати насправді важкою. Тому, щоб навчити дитину висловлюватись чітко, ясно та шанобливо, потрібна хороша практика. Ви можете допомогти їй попрактикуватись у тому, як розпочинати розмову, щоб ініціювати врегулювання конфлікту, наприклад: «Якщо ми поговоримо про це, я впевнений, ми зможемо розібратись». Також дуже корисно навчити дитину впевнено висловлювати свої бажання та побоювання, наприклад: «Я хочу, щоб ти спочатку спитав мене, перш ніж узяти якусь з моїх речей».
Заохочуйте творчі рішення. У конфліктах люди зазвичай притримуються якоїсь певної позиції й не бачать інших варіантів. Ось чому при обмірковуванні можливих рішень так важливо мислити творчо. Ви можете використовувати при цьому правило проведення «мозкового штурму», яке полягає в тому, що ніхто не має права засумніватись в ефективності запропонованої ідеї. Це правило спеціально призначене для того, щоб допомогти отримати творчий погляд на ситуацію. Якщо це необхідно, спрямовуйте дітей на головну суть проблеми, але оцінку їх придуманих і висловлених ідей залиште на потім. Хай вони вільно та безперешкодно придумують будь-які нестандартні ідеї. Дорослі можуть підключитись і допомогти розробляти альтернативні рішення, якщо це буде сприяти творчому підходу дітей до вирішення проблеми.
Коли треба припинити конфлікт і втрутитись. Деякі конфлікти занадто сильні, щоб діти змогли подолати їх самостійно. Іноді вони не готові владнати конфлікт, який загострюється все більше й більше. Якщо дитячі конфлікти стають дуже інтенсивними або призводять до фізичної агресії, то важливо, щоб у цю ситуацію втрутились дорослі. Коли двостороннє рішення неможливе, ви можете допомогти дитині обміркувати інші варіанти, доступні для неї, й потім разом вибрати найкращий з них.
Із проявами агресії та насильства ми зустрічаємось удома, у школі, на вулиці. На жаль, вони стали частиною нашого повсякденного життя. Усе частіше й частіше ми відчуваємо себе безпорадними, почувши із засобів масової інформації про прояви різного роду жорстокості.
Під агресією мається на увазі будь-яка навмисна дія у фізичній або словесній формі, спрямована на спричинення шкоди, утрати та болю іншим людям або собі самому. Насильство, у свою чергу, ‑ це агресія, спрямована на інших людей.
У дітей, як і в дорослих, розрізняють вербальну й невербальну агресію.
Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.
Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична ‑ це безпосереднє спричинення болю іншим людям, що більше притаманна хлопчикам, має два варіанти. Перший ‑ це псування оточуючих предметів, а другий ‑ це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, паплюження, удари різними предметами тощо).
Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.
Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.
Агресія нефізична виникає, як правило, у дітей дошкільного віку. Це передражнювання, пики та гримаси, демонстрація язика, різного роду жести з метою подражнити іншу людину.
Причини виникнення агресивної поведінки
У даний час агресивна поведінка в дітей і підлітків зустрічається все частіше й частіше. Така тенденція має досить багато причин. Шукати їх слід у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей і молодих людей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.
Ряд учених указують на чотири причини агресії:
агресія як інстинкт, що виникла у процесі еволюції та служить людині для збереження виду. Це природна агресія, необхідна в боротьбі за виживання. Такої думки дотримувалися Зігмунд Фрейд і Конрад Лоренц;
агресія як реакція на фрустрацію, тобто стан, який характеризується хвилюванням, пригніченістю й є наслідком неможливості виконати намічену раніше мету або реалізувати важливу потребу. Іноді такий стан може призвести до невротичних розладів;
агресія як звичка народжується з інтенсивних неприємностей, що часто повторюються, переживань, фрустрації, які супроводжуються сплеском негативних емоцій. Фіксації агресії при цьому у значній мірі сприяє взаємний уплив один на одного членів неформальних груп, темперамент людини та відсутність у неї толерантності;
агресія як придбане бажання проявляється в емоційній реакції гніву. Ступені прояву гніву дуже різноманітні – від обурення та незадоволеності до злості.
Сьогодні більшість дослідників агресивної поведінки доходять висновку, що така поведінка так само вивчається, як і багато інших видів поведінки людини, та, відповідно, завжди можна знайти причину агресії. Як правило, в її основі лежать незадоволені потреби дитини, такі як відсутність похвали, відчуття причетності до групи, відчуття своєї цінності та значущості.
Виникненню агресивної поведінки сприяють: пережитий досвід якої-небудь форми насильства (фізичного, психологічного, сексуального тощо; відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає; схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки).
Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.
Агресивність дітей і підлітків може проявлятись у різних формах: це фізична агресивність; словесна агресивність, сварки, прокляття; надмірний критицизм; агресивність, що виражається криком; тупання ногами; ляскання дверима; псування чужої власності; надмірна дратівливість, що проявляється запальністю й так далі.
Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є марне витрачання часу. На жаль, перегляд телевізора сьогодні – найпоширеніший спосіб заповнення вільного часу в дітей і підлітків, але саме телебачення має серйозний уплив на формування агресивної поведінки.
Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей і підлітків: вони сприяють бажанню наслідувати побачену раніше модель поведінки, а також підвищують рівень тривожності, який є причиною агресивних реакцій.
Сцени насильства, що показуються по телебаченню, викликають такі негативні зміни в особистості дитини:
сприяють формуванню агресивної поведінки та підвищують рівень агресії по відношенню до однолітків;
провокують агресивні фантазії;
притупляють нормальну емоційну реакцію на агресію та ведуть до переконання, що агресія є поширеним і соціально припустимим явищем;
руйнують сприйняття справжньої ролі насильства в суспільстві та сприяють формуванню відчуття загрози з боку зовнішнього світу;
заохочують дітей придумувати нові форми агресивної поведінки, які не були показані на екрані.
Для молодого глядача практично всі телепередачі мають освітній характер, під упливом телебачення в його свідомості формуються певна картина світу й інколи спотворений образ людини. Численні дослідження показали, що систематичний перегляд сцен насильства на екрані має величезний негативний уплив на подальшу поведінку молодих людей.
Викликає тривогу й дія на психіку дитини комп'ютерних ігор, оскільки більшість із них наповнена агресією, насильством і руйнуваннями. Найбільш небезпечними прийнято вважати ті ігри, в яких гравець повинен боротися з різного роду страшними істотами, вести віртуальні військові дії й таке інше.
Сім'я
Прослідити причини виникнення агресії можна також і в сучасній сім'ї. Атмосфера, що панує в домі, має величезний уплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.
Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї (бабусь і дідусів) у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.
На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. На жаль, частіше за все суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.
Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.
Особливу роль також відіграє стиль виховання, якому притаманні ігнорування, нехтування, коли батьки майже зовсім не цікавиться дитиною, її досягненнями у школі, захопленнями, компанією, планами або амбіціями, не проявляють до неї любові, але при цьому дають максимум свободи.
Школа
Часто місцем виникнення агресивних реакцій є школа. Дитина, потрапляючи у шкільне середовище, піддається дії певних норм, що регулюють поведінку учнів. Вона повинна привести себе у відповідність із поставленими перед нею новими вимогами та завданнями, установити контакти не тільки з однолітками, а й з учителями та іншими працівниками школи.
У класі можуть виникати ситуації, що мають негативний уплив на формування навичок правильної взаємодії в колективі. Наприклад, до наростання конфлікту, неприязні, ворожості, а згодом і появи агресивної поведінки можуть призвести неодноразові скарги дітей на одного з однокласників, що виказуються вчителю. У цілому, наявність класів із великою кількістю учнів сама по собі сприяє виникненню агресії, тому що в такому разі легше залишитися непоміченим і уникнути відповідальності за неправильну поведінку.
Іншою причиною агресії є неуспішність. Учень, який одержує погані оцінки, якого постійно лають і критикують, починає демонструвати небажану поведінку, що посилюється все більше. Використовуючи різні захисні механізми, він стає агресивним по відношенню до тих дітей, яких хвалять, тому у формуванні правильних відносин між учнями й дорослими дуже важлива роль учителя. Завданням виховання ж не є пригнічення всіляких проявів агресії дитини, а спрямування дітей з антисоціального у просоціальне русло і замість примітивних поведінкових форм допомогти їм виробити такі форми прояву негативних емоцій, які приймаються та допускаються суспільством.
Один з найкращих уроків, які ви можете дати своїй дитині на багато років уперед, складається в тому, щоб навчити її долати фрустрацію*. У школі, у міру переходу із класу у клас, дітям будуть пропонувати все більш і більш складні завдання, причому як у межах, так і поза межами їхніх можливостей. А це означає, що неминуче рано чи пізно діти стикнуться із фрустрацією як в академічній, так і в соціальній сфері. Фактично безодня між успішними й неуспішними дітьми часто виникає не через різницю в інтелекті та набутому досвіді, а скоріше через різницю у здібності справлятися з невдачами та проявляти стійкість перед обличчям фрустрації.
Діти дошкільного віку ще не мають особливого досвіду переживання фрустрації, бо всі їхні потреби завжди задовольнялись їхніми батьками та вихователями. До того ж вони ще не набули всіх необхідних мовних навичок, завдяки яким змогли б виразити себе вербально, а також їхній мозок ще недостатньо розвинутий, як у дорослих, що дозволило б їм розпізнавати, регулювати та виражати свої емоції певним чином. Щоб діти розвинули цінні вербальні та соціальні/емоційні навички, важливо, щоб вони стикалися із ситуаціями, що пропонують невелику кількість фрустрацій, але таких, якими можна керувати.
Дошкільники вразливі й легко можуть отримати емоційне перевантаження, тому вони потребують допомоги у процесі розділення проблеми на частини, якими можна легко управляти, що є ключовим кроком при обробці важкої ситуації.
Діти, які на початку свого життя не вчяться того, як мати справу із фрустрацією, у подальшому можуть стикнутися з такими проблемами, як невпевненість, тривожність, гнів, проблеми із друзями та труднощі при освоєнні чогось нового. Якщо вони не будуть знати, як терпіти та справлятися із фрустрацією, то очікуватимуть, що їхні проблеми вирішать інші, й до того ж розгубляться перед обличчям першої ж ознаки труднощів, що наближаються.
Далі представлено кілька порад про те, як допомогти дитині справитися із фрустрацією.
Зберігайте спокій. Коли ви бачите, що ваша дитина роздратована, постарайтесь не віддзеркалювати (не дублювати) її стан тоном свого голосу чи поведінкою. Краще зосередьтесь на тому, щоби залишатися спокійним і розмовляти з нею м’яким голосом, ведучи за собою так, щоб дитина в подальшому сама віддзеркалила ваш спокій. Виразіть їй своє розуміння й визнання її стану, але при цьому підкресліть, що дуже важливо продовжувати намагатися зробити те, що вона вважає складним.
Необхідність випробувань. Шукайте можливість кинути виклик вашим дітям. Регулярно просить їх зробити речі, що трохи перевищують за складністю те, що вони робили раніше. Не підскакуйте відразу при цьому, щоб допомогти. Якщо ви бачите, що дитині важко, замість того, щоб негайно допомагати, постарайтеся запропонувати їй необхідні підказки і спростити тим самим ситуацію. Якщо в дитини дійсно виникли труднощі, і ви бачите, що навіть через кілька хвилин немає жодного прогресу, розділіть завдання на маленькі кроки. Якщо необхідно, спрямовуйте її або навіть самі зробіть перший крок, а потім знову відступіть назад. Ваша дитина повинна доволі часто чути від вас таку фразу: «Спробуй спочатку зробити сам, і якщо ти не зможеш, то я допоможу тобі розпочати».
Очікування. Допоможіть дитині освоїти важливу навичку – відкладати отримання задоволення від бажаного. Діти дошкільного віку ще не мають достатньо розвиненого мозку чи досвіду, щоб ефективно справлятися із ситуаціями, коли вони мусять очікувати того, чого дуже хочуть, тому продемонструйте їм практику, що розвиває цю навичку. По можливості зробіть так, щоб вони очікувати бажаного, хай навіть це очікування триватиме всього лише хвилину чи дві. А поки що розкажіть їм про те, чим зайняти себе під час цього очікування.
Заохочуйте самостійність. Переконайтесь у тому, що ваша дитина має багато можливостей грати з іншими дітьми в таких ситуаціях, коли нагляд дорослих не потрібен. Так, дорослі повинні відповідально забезпечити дітям безпеку, але вони також повинні дозволяти їм самостійно вирішувати проблеми один з одним. Коли діти грають незалежно, вони вчяться справлятися із фрустрацією іншими (своїми) способами, які можуть відрізнятись від того, як подібні проблеми вирішують дорослі.
Сприяйте ефективній комунікації. Не вчіть дитину, що виплескувати фрустрацію погано й недоречно, її крик чи обурення – це добрий спосіб привернути вашу увагу, хай навіть ця увага негативна. Ігноруйте таку поведінку, якщо вона не спричиняє серйозної шкоди, й одаріть масою позитивних вражень у випадку, коли дитина у складній ситуації проявить себе здоровим чином. Укажіть їй, що конкретно вона зробила ефективно й вірно.
Покладайтесь на встановлений порядок. Зберігайте світ вашої дитини максимально передбачуваним і звичним. Якщо діти почуваються впевнено, спокійно й у цілому в безпеці, вони зможуть успішно працювати та справлятися з невеличкими невдачами і своїми фрустраціями.
Порозмовляйте з вихователем. Використовуйте дошкільного педагога вашої дитини як цінний ресурс. Попросіть його розповісти про те, як у дитячому садку прийнято справлятися з дитячою фрустрацією, а також дати вам адресні поради про те, як допомогти конкретно вашій дитині. Чим більше ви будете діяти у відповідності із прийнятими підходами в дошкільному закладі, тим легше буде вашій дитині засвоїти ті уроки, які ви (разом з вихователем) намагаєтесь їй дати.
Будьте зразком для наслідування. Коли вас щось дратує, розкажіть вашій дитині про те, що ви відчуваєте, так вона зможе навчитись розпізнавати емоції інших людей і дізнаватись про них у себе. Коли ви самі перебуваєте у стані фрустрації, кажіть собі вголос, але так, щоб дитина чула вас: «Розслабся і зроби кілька глибоких вдихів», «Усе нормально, я справлюся з цим» або «Це дійсно не така вже й велика проблема, мені просто треба заспокоїтись». Завжди, коли у присутності дитини ви будете стикатися із ситуацією фрустрації, пам’ятайте, що дитина обов’язково буде копіювати вашу поведінку не тільки зараз, а і все подальше життя, – тому дійте акуратно! Намагайтесь не підвищувати голос надто сильно, не грубіть іншим людям. Якщо ви вже зробили щось таке, не катуйте себе, але неодмінно скажіть дитині, що ви помилились, що ваша реакція була невірною й іншим разом ви зробите кращим чином.
Щоби розвинути необхідні навички та вміння для подолання фрустрації, може знадобитись багато часу, але ви можете спрямовувати дитину в потрібний бік так, щоби врешті-решт вона навчилась управляти кожною складною ситуацією самостійно. Здатність вашої дитини в дошкільні роки правильно справлятися із фрустрацією стане основою для її подальшого життя. Уміння справлятися із труднощами – це надзвичайно важлива навичка, яка буде сприяти розвитку успіху не тільки в навчанні, а й у відносинах будь-якого роду.
*Фрустрація (лат. frustratio – «обман», «невдача», «марне очікування», «безлад у задумах») – особливий емоційний стан, що виникає, коли людина, стикаючись з якимись перепонами, не може досягнути своїх цілей, і задоволення якогось бажання або потреби стає неможливим. Фрустрація може виникати як унаслідок зіткнення із зовнішніми перепонами, так і при внутрішньо особовому конфлікті. Довготривале перебування в такому стані може призвести до повної дезорганізації діяльності людини.
Ваша дитина влаштовує істерики, якщо не отримує бажаного? Здіймає надмірний шум, оскільки захоплена грою й не бажає приймати ванну? У процесі розвитку багато дітей схильні до надмірної запальності. Але якщо ви будете знати, як справлятися з їхнім гнівом, вам зовсім не знадобиться хвилюватися з цього приводу. Далі пропонуються десять способів контролю проявів гніву вашої дитини та її істерик.
1. Обговорюйте проблеми разом з дитиною
Один із кращих та універсальних способів вирішення проблеми – це порозмовляти і пояснити один одному свою точку зору. Дозвольте вашій дитині висловити свою думку про те, що сталось і що в цій ситуації її турбує. Таким чином, ви чітко зрозумієте проблему і виробите необхідні навички управління проявами гніву вашого малюка.
Якщо ваша дитина не бажає обговорювати з вами свою проблему, не примушуйте її робити це. Постарайтеся завоювати її довіру поступово.
2. Запропонуйте конструктивні шляхи вирішення проблеми
Один із кращих способів приступити до вирішення проблеми гніву дитини – це відокремити її від головного тригера – пускового механізму її гніву, тобто його джерела. Оскільки вдається це не завжди, можна спробувати охарактеризувати це джерело по-іншому. Допоможіть вашій дитині зрозуміти й визнати її особистий внесок в конкретну ситуацію, що викликає в неї гнів. Так вона зможе визначити для себе свої обов'язки як людини (як особистості) і контролювати свої спалахи гніву.
Розкажіть про конструктивні способи вирішення тієї чи іншої ситуації та підкресліть, що гніватись і впадати в істерику марно, бо це жодним чином не допомагає вирішити проблему.
3. Залишайтеся з дитиною на зв'язку
Батькам важливо завжди бути поінформованими про те, що відбувається в житті дитини. Дуже часто почуття гніву та страху в дитини має тенденцію виникати через відсутність упевненості в собі або деякі інші проблеми у школі чи вдома. Підтримуйте зв'язок з учителем (або класним керівником) та активно відслідковуйте успіхи вашої дитини у школі.
Ураховуючи, що в наш час поширені дитячі конфлікти та всілякі порушення поведінки, жодному з батьків не хотілось би піддавати свою дитину подібному ризику. Тому важливо, щоби спілкування із сином чи донькою стало пріоритетним пунктом у батьківському розпорядку дня й навіть у найщільнішому графіку знайшовся час, щоб поговорити з дитиною про школу, її друзів, захоплення.
4. Установіть обмеження
Для дитини дуже важливо навчитись керувати імпульсами свого гніву. Ніколи не дозволяйте їй у люті хапати речі й кидатись ними або тим більше ламати. Установіть обмеження і у спокійній формі поясніть вашому малюку, що така поведінка неприпустима, і ви будете відразу ж припиняти її прояви.
Надайте дитині деякий час, щоб заспокоїтися самому, а потім поясніть, що схильність до руйнування – це не тільки неправильно, а ще й демонструє її в найбільш негативному світлі. Було б добре, якби ви навели приклади людей, яким удається відмінно справлятися зі своїм гнівом і виходити із ситуації мирним шляхом.
5. Прищеплюйте навички самоконтролю
Гнів – це невід’ємна частина людської природи, кожний із нас в якийсь момент життя здатний розсердитись. Але якщо ваша дитина в період дитячого розвитку не навчиться контролювати свої прояви гарячковості, гнів може увійти у структуру її характеру і в подальшому викликати великі труднощі, до того ж позбутися цієї згубної звички в дорослому віці буде значно складніше.
У вашої дитини може не бути здатності самостійно навчитися самоконтролю. Отже, вам необхідно взяти на себе всю відповідальність і як батькові всіляко заохочувати позитивну поведінку й направляти її в правильне русло. Намагайтеся допомагати дитині контролювати свої емоції.
6. Зберігайте спокій
Будь ласка, не гнівайтесь, незалежно від того, наскільки сильні ваше нетерпіння та бажання вибухнути обуренням. Якщо ви будете нестримно реагувати на ситуацію, в якій ваша дитина через якусь дрібну проблему плаче, бурчить і роздратовується, то це може лише погіршити становище, тому постарайтесь опанувати свої емоції і зберігати спокій.
Як тільки ваш малюк заспокоївся, сядьте поруч з ним і поясніть, як вам самому вдалося зберегти спокій при тому, що ви не схвалюєте його поведінку. Розкажіть йому також про те, що у стані спокою та стриманості знайти вихід зі складних ситуацій значно легше й ефективніше.
7. Заохочуйте фізичну активність
Фізична активність обов'язкова для розвитку дітей, і якщо ваша дитина віддавала перевагу перебуванню вдома занадто довгий час, а також бурчить, обурюється і влаштовує істерики у випадку, якщо ви зменшили час перегляду телевізора, насправді ви знаєте, що робити. Заохочуйте її гуляти на свіжому повітрі і брати участь у спортивних заходах або просто примусьте взяти із собою на прогулянку собаку, якщо вона, звісно, досить доросла для цього.
Фізична активність допоможе дитині виплеснути свою енергію конструктивним способом. Ви можете теж долучитись до прогулянок – це неодмінно зміцнить ваш зв'язок із нею.
8. Оточіть дитину душевним комфортом і прихильністю
Ваша дитина потребує любові й ласки, які ви можете їй дати. А коли обоє батьків працюють, така потреба набуває для дитини першорядне значення. Нехай ваш малюк знає, що ви завжди опинитесь поруч, щоби підтримати й допомогти вирішити його нагальні дитячі проблеми.
Утіште дитину й подаруйте їй відчуття душевного комфорту в тих випадках, коли вона відчуває втрату контролю над ситуацією; поясніть їй, що це не кінець світу, і далеко не всі ситуації можна вирішити за допомогою проявів гніву.
9. Хваліть за хорошу поведінку
Як важливо проявити суворість у ставленні до дитини, коли вона починає погано поводитись, не менш важливо й похвалити за хорошу поведінку. Якщо ваша дитина робить зусилля, щоб контролювати свій гнів, і всіма силами намагається не влаштовувати сцену, коли ви зазвичай чекаєте від неї саме такої нестриманості, оцініть її вчинок, приготуйте улюблене блюдо, просто погладьте по спині або обійміть і поцілуйте.
10. Подавайте дітям позитивний приклад
Мабуть, це найважливіший фактор, коли мова йде про виховання дітей. Модель поведінки вони перш за все переймають саме від своїх батьків. Проаналізуйте свій стан, як ви поводитесь у періоди злетів і падінь, чи не гніваєтесь і чи не «виходите із себе» в ситуаціях, з якими не можете впоратись.
Пам'ятайте, що ваша дитина уважно спостерігає за вами, тому намагайтесь контролювати свій гнів і розчарування, скеровуючи їх у позитивну сторону. Тоді у вашого малюка буде більше шансів зробити те ж саме, коли він розлючений. Виховання дітей – це прекрасний процес, де кожний виховний нюанс вимагає не імпульсу, а такту й розсудливості.