Родинне виховання

Співпраця педагогів, батьків і  місцевої  громади  з

питань   виховання  дітей і молоді у Бужанській ЗОШ І-ІІІ ступенів

    Вміло  керувати навчально-виховним процесом — це означає досконало володіти наукою, майстерністю, мистецтвом навчання і виховання...

    Демократизація внутрішкільного управління навчально-виховним процесом передбачає активну участь учителів, батьків місцевої  громади 

 та учнів у здійсненні всіх необхідних заходів для підвищення рівня якості навчання й виховання учнівської молоді відповідно до вимог держави і суспільства.

      Гарантом такого забезпечення їх участі у вирішенні важливих питань життєдіяльності учнівського і педагогічного колективів є громадський орган — рада школи. До її складу входять педагоги, батьки та учні. Збирається вона 4-5 разів на рік для вирішення важливих шкільних проблем.
       Рада школи як виконавчий орган громадського управління організовує виконання рішень загальних зборів (конференції); затверджує річний план, режим роботи школи; підтримує громадські ініціативи щодо навчання та виховання учнів, творчі пошуки та експериментальну роботу педагогів; визначає шляхи співпраці з науково-дослідними установами, виробничими та кооперативними організаціями, добровільними товариствами, творчими спілками, іншими державними та громадськими інститутами; вносить пропозиції щодо морального і матеріального заохочення педагогічних та інших працівників школи, учнів, батьків; погоджує зміст, форми педагогічної освіти батьків і створює для неї разом з директором та громадськими організаціями відповідні умови.
     Разом з батьками рада школи забезпечує соціальний захист учнів під час розгляду питань, що стосуються їх інтересів у державних і громадських органах.. У межах чинного законодавства рада школи вживає необхідних заходів щодо захисту педагогічних працівників, директора школи від необґрунтованого втручання в їхню професійну та службову діяльність та ін. Спільно з дирекцією вона представляє інтереси школи в державних і громадських органах тощо.
        Вищим органом громадського самоврядування в  загальноосвітній школі є загальні збори (конференція) колективу. Делегати конференції обираються від працівників школи, учнів 5-11 класів, батьків, представників громадськості (однакова кількість представників від кожної категорії). Загальні збори (конференція) збираються один раз на рік.    

    Збори (конференція) обирають раду школи, її голову, встановлюють термін їх повноважень; заслуховують звіт про роботу директора і голови ради школи, дають їм оцінку відкритим або таємним голосуванням; затверджують головні напрями вдосконалення діяльності школи, розглядають інші найважливіші питання навчально-виховного процесу; приймають рішення про стимулювання праці директора, голови ради школи. Якщо директор не виконує покладених на нього обов'язків, порушують клопотання перед відповідним структурним підрозділом місцевого органу державної виконавчої влади про його невідповідність посаді, яку він обіймає.
        Важливим постійно діючим колегіальним дорадчим органом  загальноосвітньої школи є педагогічна рада, очолювана директором школи. До її складу входять педагоги, що працюють у школі. Педагогічна рада збирається 4—5 разів на рік для вирішення найважливіших навчально-виховних завдань школи, її робота спрямована на удосконалення навчально-виховного процесу, методичної роботи в школі, підвищення кваліфікації педагогічних працівників, упровадження досягнень психолого-педагогічних наук і передового педагогічного досвіду в практику роботи школи, на матеріальне і моральне заохочення учнів, звільнення їх від екзаменів, переведення до наступного класу або залишення учнів, які не встигають, на повторне навчання в тому самому класі та ін.
       У багатьох школах діє і такий громадський орган, як щомісячна нарада при директорі школи. На її засідання запрошують або всіх працівників школи, або лише тих, кого стосуються питання, що будуть обговорюватися на нараді. Цінність такої форми роботи в тому, що вона дає змогу оперативно розв'язувати проблеми навчально-виховної діяльності школи, здійснювати контроль за виконанням рішень самої наради та рішень засідань педагогічної ради і ради школи.

     Загальношкільні та класні батьківські збори. 

      Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. Їх проводять 1 - 2 рази на чверть. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив. Тематика зборів визначається загальними завдання­ми виховання, умовами навчально-виховної роботи в кла­сі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залучен­ням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої са­модіяльності, демонструванням кінофільмів.

    Учитель ще до зборів повинен поговорити з окреми­ми батьками, звернути їх увагу на виставку дитячих ро­біт, стенди з літературою, спеціально випущену стінга­зету. Доповідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно. Зважаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактовним, не допускати повчального тону, різко­сті у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім'ї, треба уважно і спокійно вислухати всі виступи і зауваження батьків. У заключному слові вчитель тактовно відповідає на за­питання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рішеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обгово­рюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсум­ки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо. 

    Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обгово­рюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсум­ки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.
     З метою пропаганди педагогічних знань серед бать­ків організовують батьківський всеобуч-бесіди і лекції на педагогічну тема­тику. Їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, серед­ніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, ко­ли спираються на конкретні факти, проілюстровані ці­кавими прикладами з питань сімейного виховання.

Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні свята, вечори і вечори запитань та відповідей,

на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до про­блем виховання підростаючого покоління.          

Для педагогічної пропаганди серед батьків викори­стовують також диспут. Він найприйнятніший за умо­ви, що в класі або в школі сформувався дружний бать­ківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише зба­гачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним кон­тактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

    Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сі­мейного виховання з певної проблеми.

     Останнім часом  класними керівниками застосовуються нові форми виховної роботи з учнями, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні жур­нали, прес-конференції, зустрічі «за круглим столом», батьківські університети, виконання батьками практич­них завдань, ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд фільмів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, виставки «Світ захоплень нашої сім'ї», при­кладної, декоративної творчості, родинних альбомів, ко­лекцій, випуск тематичних газет. Використовують та­кож інші традиційні й нетрадиційні види пропагуван­ня педагогічних знань.

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків ві­діграє їх самоосвіта — читання науково-популярної лі­тератури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо-і телепередачі.

    Новий  етап співпраці - власне партнерство.
    Необхідною умовою партнерських відносин є їх добровільність, яка розуміється тут як наявність свободи і усвідомленості вибору в різних формах взаємодії (спільної діяльності). Усвідомленість вибору з'являється там, де батьки підготовлені до такого вибору (за допомогою інформування, освіти і т.д.) і реально оцінюють свої можливості.

    Другою ознакою партнерських відносин є їх довготривалість, тобто, націленість суб'єктів на тривалий і неодноразовий характер взаємодії. Якщо взаємодія між родиною та школою носить хаотичний, хоча і інтенсивний характер (наприклад, при проведенні якихось  заходів або акцій, де батьки виступають виключно в ролі учасників, а не організаторів), то така взаємодія не можна називати партнерським. Орієнтація дітей та батьків на довготривалу роботу зі школою дозволяє здійснювати спільні проекти стратегічного значення.

     І третя ознака партнерських відносин - це взаємна відповідальність.
    Педагогічний колектив школи розуміє, що не завжди батьківська відповідальність з'являється відразу: вона виховується так само, як і будь-яка інша якість особистості.                       Що дає дітям нашої школи розвиток соціального партнерства між сім'єю і освітньою установою?
    Крім знань в предметних областях, це і розвиток соціальних і загальнонавчальних навичок, і зростання самоповаги (гордість за батьків), і психологічну комфортність (у тому числі у дитячому середовищі), та набуття нових матеріальних ресурсів для реалізації нових освітніх проектів. Але найголовніше - при такому підході можуть істотно змінитися відносини між дітьми та батьками, так як модель співробітництва, успішно освоєна в школі, має шанс прижитися і в сім'ї. А це означає, що простір розвитку, в якому росте дитина, буде істинно гуманістичним.
    На основі розвитку партнерських відносин з навчальними закладами різних акредитацій у школі забезпечується профорієнтаційна робота серед майбутніх випускників.
    Розвиток позашкільної освіти в школі також здійснюється на основі давніх і стійких зв'язків:
- дитяча юнацька спортивная школа(смт. Лисянка)
- будинок дитячої та юнацької творчості (смт. Лисянка)   

В організації оздоровлення учнів нашої школи і фізичного розвитку дітей наші партнери: СТОВ «Бужанське» (Бужанська сільська рада), СТОВ «Світанок» ( Жаб’янська сільська рада). 

   У Бужанській школі створені умови для співпраці з усіма суб'єктами освітнього процесу, а саме учнями, батьками, випускниками та громадськими організаціями, що перебувають у безпосередній близькості школи. Наш освітній заклад здійснює тісну співпрацю з батьками - працює Рада школи, головою якої уже два роки поспіль є Калюжна Тетяна Іванівна.
    Якісною характеристикою роботи педагогівБужанської ЗОШ І-ІІІступенів з громадськими установами села є надання допомоги у проведенні суботників, зустрічі ветеранів війни і праці, робота волонтерських загонів,зустрічі з ветеранами педагогічної праці,святкових заходів на території Бужанської сільської ради.

   За давньою традицією у Бужанській школі продовжується співпраця з шефами, які допомагають навчальному закладу у вирішенні різних питань: 

- шефство над класами;
- участь у виховних заходах; 
- придбання меблів, канцтоварів, спортивного інвентаря;
- спортивні заходи; 
- екскурсії навчальні, ознайомлювальні та профорієнтаційні; 
- організація відпочинку дітей;
- надання спонсорської допомоги. 

   Нещодавно було завершено проект громади з використанням іноваційних, енергоефективних заходів в с.Бужанка Лисянського району.Здійснено ремонт системи опалення з встанавленням піролізного котла в котельні Бужанської ЗОШ І-ІІ ступенів.Виконаний в рамках проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду-ІІ».Проект фінансувався Європейським союзом та співфінансувався Програмою розвитку ООН, громадською організацією «Промінчик» та спонсорами,батьками дітей, педагогами школи.

.  Високу оцінку діяльності школи дають батьки. Вони відмічають бажання дітей залучати їх до оздоровчих заходів класу й школи з метою формування здорового способу життя.    

    Саме школа та сім’я в період розвитку від 1 до 11 класу відіграє велику роль у формуванні здорового способу життя дитини.
    Співпраця  Бужанської школи з батьками та учнями продовжується вже дуже давно. Саме школа сприяє формуванню таких особистих рис школярів як активна самосвідомість, розвиток духовної, моральної, правової, фізичної культури шляхом науково обґрунтованого процесу адаптації, самоорганізації учнів. Вчителі та батьки села Бужанка прикладають багато зусиль спрямованих на забезпечення умов гармонійного розвитку школярів, реалізації та вдосконалення творчого й фізичного потенціалу особистості, формуванню її загальної культури, адаптації до життя в суспільстві й створення основ для усвідомленого вибору й освоєння професій. 

ВИСНОВКИ

    Родинне (сімейне) виховання (те ж саме — виховання дітей у сім'ї) — спільна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів сім’ї з метою досягнення бажаних результатів.

    Родинне виховання повинно здійснюватися в тісній взаємодії зі школою, зокрема, вчителям початкових класів, і мати на меті забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей, повноцінного розвитку готовності до школи, набуття життєвого досвіду.

     Аналіз педагогічної, психологічної літератури, української літературної та педагогічної спадщини показує, що проблемою родинного виховання, зокрема, стосунками між батьками і дітьми та про напрямки сімейного виховання писали ще Аристотель, Г.Сковорода, Я.А. Коменский, Ж.-Ж. Руссо, Г. Песталоцці. Важливого значення даній проблемі надавали М. Барановський, О.Барвінський, Януш Корчак, А. Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський.

Спостереження та аналіз педагогічної діяльності вчителів початкових класів та аналіз родинного виховання свідчить про те, що в дітей дошкільного віку потрібно спеціально формувати вміння і навички, необхідні для навчання в школі.

    Вже в шестирічному віці дитина набуває деяких навичок навчальної роботи. Помітно проявляється емоційно-вольова спрямованість у досягненні мети.

Усе це створює важливі передумови для систематичної підготовки дітей до школи.

Для підготовки дитини до навчання в школі недостатньо виробити в неї певні уміння і навички, дати певні знання, вчити мислити. Треба, щоб до цього дитина була підготовлена і психологічно, і, передусім, морально, щоб вона виявляла бажання вчитися, мала інтерес до знань.

Реалізація ефективної підготовки дитини до навчального процесу в школі здійснюється за таких умов:

— співпраця родини і вчителів у визначенні напрямків, форм, методів і прийомів підготовки дитини до школи;

— систематичність і послідовність у підборі форм, методів і прийомів роботи з дітьми;

— знання батьками їх дітей, бажання знати як позитивні, так і негативні особливості їх всебічного розвитку;

— особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків;

— стимулювання навчально-пізнавальної активності дітей;

— педагогічна культура батьків.

У систему відносин «вчитель-батьки учнів» вчитель залучається об'єктивною необхідністю, самими умовами здійснення педагогічного процесу. Ця система відносин може існувати і функціонувати навіть без безпосереднього контакту її учасників, бо їх зв'язує учень як об'єкт взаємного впливу. Об'єктивна потреба співпраці вчителя і батьків учнів, що диктується єдністю цілей і завдань навчання і виховання, не означає непотрібності свідомих зусиль по організації цієї співпраці.

Відносини в системі «вчитель-батьки учнів» являють собою важливий педагогічний чинник, що сильно впливає на моральне життя учнів, які сприймають ці відносини як норму навіть в тому випадку, коли останні і не є нормальними.

Практика школи показує, що система реальних відносин «вчитель-батьки учнів» не завжди виконує свої функції. У цих відносинах нерідко зустрічаються такі недоліки:

- відсутність яких-небудь контактів в педагогічному впливі на дитину;

- вчитель іноді має невизначене уявлення про батьків учня, а батьки знають про вчителя тільки зі слів дитини;

- взаємне або одностороннє невдоволення один одним, мовчазне або відкрите несхвалення дій один одного, недовір'я і зневага аж до яскраво вираженої неприязні, часом перехідної у взаємні образи і приниження людського гідності, в гострий конфлікт, в який неминуче залучаються і діти, і який, внаслідок цього, не може не надавати руйнівної дії на педагогічний процес.

    Відповідальність за моральні відносини, що складаються в системі «вчитель-батьки учнів» лягає на вчителя як на ведучу сторону, професіонально зобов'язану.

Природно, що здійснення ведучої ролі педагога в організації оптимальних відносин з батьками учнів являє собою іноді значну трудність.

По-перше, тому, що вчитель, крім морального авторитету, не має ніяких інших впливів.

   По-друге, йому доводиться налагоджувати доцільні контакти з будь-якими батьками, незалежно від їх особистих якостей і особливостей, незалежно від того, чи бажають цих контактів батьки чи ні.

      Отже, вчителі, вихователі повинні вивчати сім'ю, щоб спрямовувати сімейне виховання на всебічний розвиток дитини, надавати допомогу батькам: у керівництві навчально-виховною роботою дітей у домашніх умовах; у визначенні методів і прийомів виховання, формування у них позитивного ставлення до школи, навчання дітей, їх участі у суспільній і трудовій діяльності; спонукати батьків до педагогічної самоосвіти, залучати їх до навчально-виховної діяльності у школі; за необхідністю коректувати виховні зусилля сім'ї, нейтралізувати негативні її впливи.

     Родинне виховання - це перевірений віками досвід національного ви­ховання дітей у сім'ї. Воно є могутнім джерелом формування світогляду, національного духу, високої моральності, трудової підготовки, громадянсь­кого змужніння, глибоких людських почуттів, любові до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошани рідної мови, історії, культури.

  Отже, основними завданнями родинно-сімейного виховання в умовах сього­дення є: виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення не­обхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації; засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, ети­чних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточен­ні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гі­дності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молод­ших, милосердя до слабих і людей похилого віку; залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів'їв, приказок, дум, лічилок тощо;

виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення; включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток,, творчої працелюбності, спрямування її зусиль на турботу про нав­колишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господаря­ми та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин; формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти краси­ве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для їхньої творчої практичної діяльнос­ті; забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них націо­нальної свідомості і самосвідомості.

    Сім'я має шанувати й поважати українську мову, культуру, традиції і звичаї, виявляти шанобливе ставлення до національної літератури, преси, мистецтва, радіо і телебачення тощо. Дитині передається ставлення батьків та членів родини до національних цінностей через спілкування, споглядання та в інший спосіб. Народ здавна сповідує істину: батьки - головні природні вихователі й особистим прикладом роблять найбільший виховний вплив на дітей.

       Добре виховати своїх дітей - не тільки найважливіший моральний, а й конститу­ційний обов'язок батька і матері. За це вони відповідають перед своїм сум­лінням і суспільством.

Заступник директора з виховної роботи  Мазун О.М.